Співробітники жовтоводських виробничих майданчиків розповідають про умови праці, рівень її оплати та дефіцит кадрів. Вони доходять висновку – криза носить системний характер.
У нелюдських умовах
Олександр Трушевський, голова профспілки Гідрометалургійного заводу, дуже гостро сприймає проблеми виробництва в цілому та бере дуже близько до серця негаразди, які переживають його колеги. Обстановка, в якій працюють співробітники кінцевої ланки ланцюжка основних виробництв урану — жахлива, нарікає активіст.
Людей на заводі не вистачає катастрофічно — що на виробництві уранового концентрату, що в цеху з виготовлення сірчаної кислоти. Навіть у найкращі для комбінату часи умови роботи на цих майданчиках визнавалися особливо шкідливими. Сьогодні ж ситуацію ускладнює зношеність обладнання. Наприклад, обладнання сірчанокислотного виробництва розраховане на 16 років експлуатації, але воно не мінялося з 1985 року, тож термін його використання перевищений у кілька разів. Цех працює періодично, з вимушеними зупинками на ремонтні роботи.
При цьому зарплати у людей на ГМЗ — дуже низькі. Я можу розповісти про свою дільницю: прибиральник отримує менше 7 тисяч гривень на місяць. Але й кваліфіковані спеціалісти не можуть похвалитися високим рівнем прибутку — так, слюсар сьомого розряду з надбавками за профмайстерність тощо отримує на руки не більше 13-14 тисяч! «Бонусом» для працівників є хіба що спецхарчування. І то, через складнощі з атестацією робочих місць, харчування отримують не всі, тож таке незначне прохання — хоча б погодувати людей! — з липня лишається без відповіді.
Профспілка не може забезпечити й відпочинку, навіть на тій базі, яка належить ДП «СхідГЗК», хоча люди самі були готові брати участь у ремонті. Але зараз, із посиланням на воєнний час, на базу не пускають — при тому, що сусідні заклади відпочинку працюють.
Одне слово, проблем у нас дуже багато.
Ми тяжко боремося. Але нас не чують.
РМЗ: ситуацію доводять до краю
Володимир Гриценко, профспілковий лідер Ремонтно-механічного заводу, має у своєму колективі ті самі проблеми, що й інші майданчики ДП «СхідГЗК». До цього додаються ще й нераціональні структурні зміни.
Цього року Ремонтно-механічному заводу виповнилося 70 років, і саме напередодні ювілею було видано розпорядження про його перехід у підпорядкування до ГМЗ — оскільки кількість працівників заводу зменшилася в рази, то його існування як окремої структурної одиниці було визнано недоцільним.
Як це може допомогти вирішити завдання, що стоять перед ремонтниками, зрозуміти складно. Бо Ремонтно-механічний завод був і лишається паличкою-виручалочкою і для шахт, і для переробних заводів. Ухвалене керівництвом рішення тільки додасть клопотів директорові ГМЗ, у якого тепер голова болітиме не тільки через свою сферу відповідальності, а й через ремонт обладнання шахт.
Роботи у майстрів з ремонтної справи більш ніж удосталь, але вони не виконують план — через брак матеріалів, обладнання тощо. Це спричиняє ліквідацію доплат, лишається тільки базовий тариф. Люди отримують дуже низькі виплати. Системна криза, в якій перебувають підприємства, проявляється і в нашому підрозділі.
Час єднатися!
Ольга Ільченко, голова профспілки Центральної лабораторії контрольно-вимірювальних приладів та автоматики і заступниця голови ППО ДП «СхідГЗК», вважає, що в скрутні часи необхідно інтегрувати всі можливі зусилля, аби вистояти — і комбінату, і країні в цілому.
Наша лабораторія, яка відповідає за налагодження та випробування стаціонарних установок (підіймальних машин, компресорів, вентиляційних механізмів та ін.), випробування сталевих канатів, обслуговування електрообладнання, електромереж та підстанцій, метрологічне забезпечення виробництва на всіх майданчиках ДП «СхідГЗК», так само, як і весь комбінат, гостро потерпає від нестачі фінансування і дефіциту кадрів. Люди звільняються, на зміну їм ніхто не поспішає.
Ті, хто лишається на робочих місцях, із розумінням ставляться до багатьох проблем, однак відчувається, що скасування положень колективного договору і відсутність діалогу з адміністрацією збільшують соціальну напругу. Індивідуально працівникові важко впливати на рішення керівництва. Однак об’єднані в профспілку (особливо таку сильну як Атомпрофспілка) люди мають значно більше шансів домогтися кращих умов. Колективні переговори дають змогу встановити справедливі правила для всіх.
Ми всі працюємо в дуже складних умовах. Та попри всі труднощі, наші люди долучаються до благодійних ініціатив, до зборів для Збройних сил. Я безмежно їм вдячна за це, щиро пишаюся нашими колегами!
