З подачі мера м.Кропивницький А.Райковича 1500 працівників Інгульської шахти з 01 червня можуть стати безробітними
Як правило, після сесій Кіровоградської міської ради, сесії Кіровоградської обласної ради здаються журналістам нудними: тут всі питання опрацьовуються в комісіях і на розгляд виносяться лише узгоджені проекти рішень, які приймаються більшістю за магічним сигналом якогось депутата: “Без обговорення”. Але цього разу депутати Кіровоградської обласної ради постаралися і засідання від 19 травня 2017 року можна буде згадувати місяцями, якщо не роками.
Зазначу, що на сесії всі питання важливі і майже всі рішення можуть розраховувати на розлогий журналістський коментар, але найцікавіше завжди буде приховане від широкого загалу, бо про справжні причини голосувань депутатів по деяким питанням, можна дізнатися лише згодом, та і то – не факт.
Цього разу депутати підтримали практично всі кадрові питання про продовження терміну перебування на посадах керівників комунальних закладів, затвердили результати виконання цілого ряду обласних програм – від розвитку рибного господарства і ліквідації амброзії до захисту прав дітей, були прийняті програми “впровадження наукових досліджень у промислове виробництво”, практично без обговорення прийняли звіти голови Кіровоградської обласної ради Олександра Чорноіваненка та голови Кіровоградської ОДА Сергія Кузьменка, причому голову ради навіть не заслухали.
Потім депутати дружно погодили надання дозволів на користування надрами Клинцівської ділянки золота поблизу обласного центру, Бобринецького родовища гранітів, Ганнівського родовища залізистих кварцитів в Петрівському районі, аж доки не дійшли до погодження клопотання Інгульської шахти ДП “СхідГЗК” щодо отримання гірничого відводу для продовження розробки Східної рудної зони Центрального та Мічурінського родовища уранових руд.
Доволі неочікувано слово було надано голові Кіровоградської міської ради Андрію Райковичу, якому напередодні не вдалося провести сесію міської ради, де в порядку денному стояло і питання гірничого відводу для Інгульської шахти Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”. Нагадаємо, що Інгульська шахта в цьому році відзначає 50-ти річний ювілей, а будівництво шахти сприяло докорінній зміні вигляду Кіровограда – завдяки шахті тут почалося масштабне будівництво дев’ятиповерхових мікрорайонів з розвинутою інфраструктурою. Зараз шахта є основним постачальником уранової 2 руди в Україні, яка використовується для забезпечення АЕС ядерним паливом і одним з небагатьох острівців соціальної стабільності.
А. Райкович заявив, що розуміючи стратегічне значення шахти не лише для України, але і для міста, місто все ж просить депутатів обласної ради відтермінувати надання погодження, бо шахта, буцім-то, здійснює значний негативний вплив на довкілля. В якості аргументів він використав не раз спростовану інформацію про скарги окремих мешканців; сказав, що шахта не займається ліквідацією відвалів; скидає неочищену воду; не має програми захисту довкілля; не виконує свої соціальні зобов’язання. Насправді, пан Райкович повторив вигадки та підозри, які більше притаманні абсолютно необізнаним і неосвіченим людям, чиє невігластво і використовують так звані “громадські екологи”, упереджені журналісти та шукачі електоральних уподобань. А далі – прозвучала цілком бізнесова пропозиція, мовляв усім цим можна було і знехтувати, якби СхідГЗК виділяв кошти на розвиток обласного центру, бо 500 тисяч якихось “лівих” гривень на рік, від такого потужного державного підприємства, це не серйозно. Зазначимо, що тему гірничого відводу для Інгульської шахти активно коментував і Андрій Табалов, секретар недієздатного сесійного засідання Кіровоградської міської ради. Обоє посадовці, причому представники великого бізнесу, без тіні сумнівів розповідають, що СхідГЗК настільки багате підприємство, що йому до снаги робити величезні “благодійні” ін’єкції в інфраструктуру міста, в галузь охорони здоров’я, а то і взагалі, збудувати в Кіровограді …плавальний басейн. Той же А. Табалов, відверто вводить мешканців в оману, коли заявляє, що: “гірники за 2016 рік отримали 500 мільйонів гривень прибутку, тому вони мають можливість реалізовувати соціальні програми в місті”.
В обговорення, яке тривало майже годину, включились інші депутати обласної ради, які погоджувались з тезою про стратегічність і важливість питання діяльності урановидобувної галузі, але теж натякали, що здоров’я мешканців варте додаткових коштів від ДП “СхідГЗК”, проте жодної серйозної чи перевіреної інформації на підтвердження тези про шкідливість діяльності шахти, яка працює під суворим контролем як держави, так і громадськості, включаючи ЗМІ, ніхто так і не надав. Послухавши декого з затятих захисників довкілля, мешканці інших міст і сіл України можуть подумати що на копрах Інгульської шахти стоять “гіперболоїди інженера Гаріна”, які поливають місто смертоносними променями, а будинки мешканців обласного центру обстрілюють з важкої артилерії, завдаючи руйнувань, страшніших, ніж в аеропорту Донецька, а мешканці пересуваються виключно “вперед ногами”…
Згодом викристалізувалась і основна ідея такої постановки питання, мовляв, ми розуміємо стратегічність і таке інше, от нехай Гройсман, тобто Уряд, і поворушиться, якщо хоче, щоб ядерна енергетика України працювала без збоїв. Дехто відверто заявляв, що нічого страшного не станеться, якщо шахта трішки постоїть, доки вимоги не будуть задоволені.
Аргументація головного інженера ДП “СхідГЗК” Віктора Пухальського про те, що звинувачення на адресу шахти абсолютно бездоказові і безпідставні, а 3 тому мова йде, не більше і не менше, як про енергетичну незалежність України, яку в умовах втрачених ресурсів Донбасу, забезпечує якраз ядерна енергетика, нікого не переконали. Тим більше, що державне підприємство, яке сплачує в бюджети та фонди Кіровоградщини десятки мільйонів гривень (загалом, три шахти сплачують 206 мільйонів гривень на рік! – автор), не має можливості розпоряджатися коштами з метою благодійництва, як це можуть робити ті ж приватні компанії, але діалог можливий. Більше того, комбінат лише за рахунок власних, критично обмежених ресурсів, продовжує будівництво Новокостянтинівської шахти, запроваджує сучасні технології мінімізації впливу на довкілля на тій же Інгульській шахті – блокове підземне вилуговування, ліквідація відвалів забалансових руд, модернізація дільниці очистки шахтних вод. Тим більше, що і гірники, як мешканці області, зовсім не проти збільшення не лише заробітних плат, але і державного фінансування та інших соціальних гарантій. Головне – шахта діє в межах норм і правил, які роблять її діяльність безпечною і для довкілля, і для населення, що не раз знаходило підтвердження в висновках незалежних, у тому числі міжнародних, експертів.
Проте більшість не пройнялася важливістю моменту і не підтримала проект захисту енергетичної незалежності країни. Чому так сталося – хто його знає? Можливо хтось заробляє політичні дивіденди, хтось повівся на екологічну демагогію, хтось повірив, що уряд злякається і швиденько дасть Кіровоградській області халявні сотні мільйонів гривень, хтось вирішив просто підтримати авторитет Райковича в місті, а когось просто – “душить жаба”. Кажуть, що основною причиною такої різкої зміни поглядів “державних мужів” області, стали інвестиційні проекти, над якими комбінат б’ється ось уже скільки років. Почуті цифри в 150 мільйонів доларів в будівництво Н-К шахти від можливого китайського інвестора, дивним чином вплинули на світосприйняття наших обранців, які думають, що в сучасному прагматичному світі, кредити роздаються лише для того, щоб їх можна безконтрольно “освоїти”. Однак, наголошу, депутати обласної ради, в якійсь мірі справді державні люди і просто зобов’язані думати про можливі наслідки такого підходу до питання державної ваги, оскільки події можуть розвиватися зовсім не так, як уявляється декому.
Наприклад, Інгульська шахта, яка забезпечує 40% української уранової сировини, найближчим часом буде змушена призупинити видобуток. Як наслідок, це може призвести до зупинки гідрометалургійного заводу і до зриву контракту на поставку концентрату, причому це набагато ближчі перспективи, ніж можна уявити. Зупинка виробництва ускладнить поточну кредитну політику комбінату (бо хто і під що кредитуватиме?), а відсутність коштів – заморозить виконання зобов’язань перед партнерами – постачальниками матеріалів і комплектуючих, не кажучи вже про заробітні плати. В таких умовах надзвичайно туманними виглядають і перспективи діяльності Смолінської та Новокостянтинівської шахт. На черзі – зрив договорів ДП “СхідГЗК” з інвесторами, які відкривають перспективи добудови Новокостянтинівської шахти і модернізацію Інгульської, у тому числі – і в питаннях мінімізації впливу на довкілля, адже інвестори дуже уважно вивчають так званий інвестиційний 4 клімат. Тому навряд чи хтось згодиться фінансувати екологічні програми, про які так турбуються очільники міста, якщо сама шахта зупиниться і не буде мати можливість заробляти гроші. Ну, а про кілька тисяч робочих місць та соціальний захист сімей працівників шахти хвилюватися немає потреби – за них потурбуються депутати облради. Хто не вірить, що такі дії місцевої влади можуть призвести до зникнення потужної урановидобувної галузі – нехай поїде в Олександрію, колись буровугільну столицю України. Від потужного ВО “Олександрія-вугілля”, на якому працювали майже 20 тисяч гірників, енергетиків та будівельників, не залишилося нічого. Воістину, Кіровоградщина має найкращий енергетичний потенціал, пов’язаний з ядерною та буровугільною енергетикою, який ризикує втратити остаточно!
Ось такі розклади, проте дивно, що і обласна влада, теж погодилася з реалізацією плану фактичного знищення ядерної енергетики України, бо ніхто і слова не сказав на підтримку українського виробника. Можна нагадати, що в попередньому циклі надання дозволу на гірничий відвід, якраз тодішнє керівництво Кіровоградщини виступало з справді державних позицій. Нинішня кіровоградська влада, думає інакше, хоча, можливо, ядерна енергетика України від зникнення кіровоградських шахт в цілому і не постраждає. В найближчій перспективі кіровоградський уран може замінити хоча б і казахстанський, але він знаходиться під контролем країни-агресора, тобто – Росії. Як кажуть у таких випадках – дивись пункт № 1 про Донбас, і пункт № 2 про 206 мільйонів гривень податків від уранових шахт, розташованих у нас. Саме тут прихована сутність питання про енергетичну незалежність України та її ядерно-енергетичну безпеку, про що і казав депутатам Віктор Пухальський.
Ще дивніше, що депутати облради і обласна влада, поставивши на межу знищення урановидобувну галузь України, “стіною” стали на захист бізнес- інтересів якоїсь аптечної мережі, умови контракту з якою, не переглядалися з 2004 року! Тобто, нас вже не цікавить збільшення надходжень від бізнесу, який паразитує на здоров’ї населення, а от державне підприємство ядерно- енергетичного комплексу, який реально працює на зниження вартості електричної енергії для населення, можна і “прищемити”. Це до питання відповідальності органів місцевого самоврядування, яким держава збирається делегувати значні повноваження, що буквально впливають на стратегічні характеристики України.
На прикладі Кіровоградщини і урано-видобувної галузі, ми бачимо, що окрім росту споживацьких настроїв та бажання шантажувати Україну іменем України, ні до чого доброго це не призвело.
Страшно і уявити, що буде коли в нас пройде децентралізація і утворяться об’єднані територіальні громади, представники яких взагалі можуть не зважати на центральну, і тим більше – на обласну владу. Як бачимо, йде боротьба не лише за надра, але і за гектари, і за людські душі.
Сергій Полулях